ІСТОРІЯ ЧЕРНІГОВА 

Історія виникнення Чернігова губиться в віках. Однак археологічні дослідження свідчать, що перші слов’янські поселення виникли на території міста ще в VII ст. н.е. Вже на початку Х ст. Чернігів став другим після Києва по розмірам і значенню міським центром Давньоруської держави, не дарма він згадується в Русько-Візантійському договорі 907 р. другим після Києва.

Розквіт міста розпочинається після 1024 р., коли він стає центром величезного Чернігівського князівства за правління Мстислава Хороброго. В цей час зміцнюється його фортеця та починає будуватися Спаський собор, найстаріший собор Східної Європи, що зберігся до сьогодні.

До середини ХІІІ ст. Чернігів зберігав за собою роль гегемона усього Лівобережжя. На початку ХІІІ ст. лише укріплення міста складали більше 350 га, а на території міста знаходилося щонайменше 11 мурованих соборів та 2 князівських тереми. Все це ставило Чернігів в десятку найбільших тогочасних Європейських міст. Утім, у 1239 р. Чернігів потрапляє в череду лихоліть, що розпочалися з монгольського погрому. Протягом другої половини ХІІІ – ХIV ст. місто поступово, але невпинно занепадає, зменшуючись у розмірах щонайменше у 10 разів.

Відродження міста розпочалося лише в 1370-х рр., коли місто потрапило до складу Великого князівства Литовського. Вже у 1380 р. князь Вітовт відбудовує тут фортецю, а на початку XV ст. місто стає резиденцією князя Свидригайла. Утім, в цей час майже все місто вмістилося на території колишнього давньоруського Дитинця.

У 1500 р. Чернігів потрапляє до складу Московської держави. Він перетворюється на велику прикордонну фортецю. Утім, постійні облоги та напади литовського війська, а згодом і польського війська, не сприяли розвитку міста. На кінець XVI ст. Чернігів так і залишався містом-фортецею під керівництвом московських воєвод. У цей час у місті діяв лише один Спаський собор, інші давньоруські муровані храми стояли без догляду та руйнувалися. У 1610 р. місто було спалено київським підкоморієм С. Горностаєм, населення, що вціліло під час погрому, розійшлося по окрузі.

У 1618 р. за умовами Деулінського перемир’я між Московією та Річчю Посполитою, Чернігів увійшов до складу останньої. Нова польська адміністрація швидко розпочала відбудовувати місто. Уже у 1623 р. було відновлено укріплення, а місту надане Магдебурзьке право. В цей же час почали віднолюватися собори та церкви, зокрема Борисоглібський собор, який став католицьким костелом, Спаський собор та ін.

Утім справжній розквіт Чернігова розпочався лише після 1648 р., коли місто стало центром Чернігівського полку Гетьманщини. У другій половині XVII ст. чернігівські полковники доклали чимало зусиль для відродження міста. Певно, що найбільший вклад зробив В. Дунін-Борковський. Саме за його урядування було перебудовано чернігівську фортецю, а місто отримало нові укріплення. За його сприяння відреставрували Спаський та Успенський собори, П’ятницькій монастир, збудували муровані Воскресенську церкву на території Фореці та Петропавлівську церкву на території Єлецького монастиря, а також декілька дерев’яних церков на території міста. Також наприкінці XVII ст. розпочалося будівництво нового великого монастиря на Болдиній горі, домінантою якого став Троїцький собор авторства І. Зауера-Баптиста.

Розквіт Чернігова продовжувався до середини XVIIІ ст., коли адміністративна та економічна система Гетьманщини не зазнала суттєвих змін. Починаючи з другої половини XVIIІ ст. розпочала інкорпорація міста до складу Російської імперії. Уже в 1781 р. місто стало центром Чернігівського намісництва, а з 1802 р. Чернігівської губернії.

Розвиток губернського Чернігова був повільним, в цей час він навіть не був найбільшим містом губернії. На початку ХІХ ст. він нараховував усього 6 тис. мешканців. Однак в цей період не припинялося муроване будівництво, а на початку ХІХ ст. в місті почалися кардинальні перебудови. Замість старої сітки вулиць, з’явилася нова, продовжували будуватися церкви, зокрема церква Михайла та Федора, Казанська церква, Богоявленська церква та ін.

Розмірене життя Чернігова було перервано весною 1917 р., коли у місті розпочалися революційні події. Протягом 1918-1919 р. Чернігів перебував у складі Української Народної Республіки, Української Держави, захоплювався більшовиками, денікінськими військами. Утім, вже наприкінці 1919 р. тут утвердилася більшовицька влада.

У 1934 р. в місті почалися кардинальні перепланування забудови під нові стандарти. У цей період було перебудовано або знищено частину забудови XVIIІ-ХІХ ст.

У вересні 1941 р. Чернігів було захоплено військами нацистської Німеччини та її союзниками. Бої за місто тривали більше 2 тижнів, від яких Чернігів зазнав значних руйнувань. Протягом 19-21 вересня 1943 р. нацистські війська були вибиті з міста наступаючою Червоною армією. Під час цих боїв місто також зазнало великих руйнувань.

Відбудова міста розпочалася вже у 1944 р. До праці залучалися жінки, діти та військово-полонені. Вже до середини 1950-х р. основні споруди міста були відбудовані. Зокрема в цей час почалася і реставрація пам’яток архітектури. Починаючи з кінця 1950-х рр. розпочався стрімкий ріст населення міста, якщо в 1959 р. кількість мешканців складала усього 90 тис. осіб, то вже у 1979 – 238 тис. осіб, а у 1995 – 314 тис. осіб.