ЧЕРНІГІВСЬКА ФОРЕТЦЯ:
800 років історії.
Точно невідомо, коли в Чернігові виникли перші укріплення. Іноді дослідники висловлюють думку, що це сталося не пізніше VII ст. Однак, ці дані поки так і не підтверджені остаточно.
Утім, вже в Х ст. будуючи і розбудовуючи чернігівську фортецю, міщани завжди використовували рельєф місцевості. Стародавній рельєф Чернігова сьогодні вгадується досить важко. Археологічні дослідження останніх десятиліть впевнено підтверджують той факт, що вже в ХІІ–ХІІІ ст. рельєф міста змінювався у зв’язку з активною антропогенною діяльністю людини. На початок ХІІІ ст. Чернігів складався з декількох укріплених частин: Дитинця, Окольного граду, Передгороддя та Подолу. Основою фортеці міста став Дитинець – центральна частина Чернігова, в літописах згадується як «днєшній град», тобто «внутрнішє місто». Сьогодні, ця місцевість носить назву Вал. Як показали археологічні дослідження, перші поселення, що можуть відноситися до першопочатків сучасного Чернігова, на території Валу, відносяться до VII ст. У другій половині Х ст. Дитинець вже був укріплений ровом та валом з дерев’яною стіною зрубної конструкції. У період князювання Мстислава Володимировича, Дитинець набув значення не тільки центру міста, а й адміністративного центру величезного князівства, що призвело до його перебудов та швидкої забудови. Близько 1030 р. починається будівництво Спаського собору, що став домінантою даної території, і зберігає це значення і дотепер. У ХІ ст. територія Дитинця досягла 16 га і тих обрисів, що майже не будуть змінюватися аж до кінця XVIII cт. Вірогідно, в цей час виникають або ж перебудовуються більш ранні укріплення у південній частині Дитинця, що в ранньомодерну добу отримають назву Верхнього замку. Це була невелика за площею укріплена частина міста, усього 0,5 га. Однак на її території розташовувалася невелика мурована церква, то ж не можна виключати того факту, що тут могла знаходитися князівська резиденція. На початок ХІІІ ст. загальна довжина укріплень Дитинця досягла 1,6 км. Однак у 1239 р. укріплення міста загинули під час монгольської навали.
Відродження Чернігова і реконструкція фортифікаційних споруд почалися лише після того, як Чернігів увійшов до складу Великого князівства у другій половині XІV ст. Власне Чернігівський замок згадується вперше під 1499 р. у грамоті Великого князя Литовського Олександра до Семена Можайського: «маеть князь Семен и его наследники держати город Стародуб и Гомель, замок Чернигов». Наприкінці XV ст. Чернігів опинився на кордоні Великого князівства Литовського та Московської держави. У 1482 та 1497 рр. Чернігів і його укріплення були спалені кримськими татарами – союзниками Московського Великого князя Івана ІІІ в ході військових кампаній кінця XV ст.
У 1500 р. Великий князь Московський Іван ІІІ розпочав військові дії проти Великого князівства Литовського. У1503 р. було укладено перемир’я на 6 років, за умовами якого Чернігів та значна частина Сіверської землі опинилися у складі Московії. Постійна загроза з боку Литовської держави призвела до того, що 1531 р. у Чернігові споруджується нова дерев’яна фортеця: «того ж лета повелением великого государя Василия Ивановича, Божею милостию государя самодержца всея Русии, срублен бысть град Чернигов древян». У цей час Чернігівська твердиня мала дерев’яні стіни зі зрубів або тарасів, посилених дерев’яними вежами, що були розташовані в найбільш уразливих місцях.
Наприкінці зими – на початку весни 1610 р. відбулася подія, що стала кульмінацією більш ніж столітнього протистояння Москви та Великого князівства Литовського на Чернігівщині. Місто та фортеця були взяті польським воєначальником С. Горностаєм та повністю спалені.
За Деулінським перемир’ям 1618 р. Чернігів перейшов під владу Речі Посполитої, знову опинився у ролі прикордонної фортеці. То ж польська адміністрація відновила укріплення міста на території колишнього давньоруського Дитинця та Верхнього замку.
У 1648 р. Чернігів було зайнято військами повсталих козаків та селян. Спочатку козаки взяли в облогу все місто, але через тиждень городяни самі відчинили їм міську браму в обмін на недоторканість їхнього життя та майна. Оборонці зі шляхти, котрі не забажали здаватися, знайшли свій останній притулок на Верхньому замку, який повстанці штурмували п’ять разів протягом трьох тижнів, але взяли лише через зраду одного зі захисників. «Захватив замок путем измены, перебили там казаки свыше 180 человек шляхты значительной. Некоторые шляхтичи имели при себе свыше 100 челядников. Урядников земских, ротмистров, отборных солдат до 30, всех их, а также жен и детей перебили». Наведені дані свідчать про те, що у цей час Верхній замок залишався найбільш укріпленою частиною чернігівської фортеці і основою її оборони.
Наступна сторінка в історії чернігівської фортеці розпочинається вже за часів Гетьманщини.
Перша відома згадка про перебудову чернігівської фортеці за козацьких часів відноситься до 1667 р. Тоді чернігівський воєвода І. Загрязний «пристроил к малому острожку крепость, вырыв ров и сделав к Стрижню тайник».
Чернігів був втягнутий у бойові дії у 1668 р., коли І. Брюховецький підняв повстання проти російських воєвод. Козаки чернігівського полковника Д. Ігнатовича (Д. Многогрішного) витіснили московські війська з міста, проте, останні разом з воєводою А. Толстим закріпилися на Верхньому замку.
У 1670-х рр. під керівництвом чернігівського полковника В. Дуніна-Борковського було частково відновлено оборонні споруди колишнього Окольного граду та підсилено обороноздатність Фортеці. Найкращий опис цих оборонних споруд належить О. Шафонському, тому в даному випадку слід навести цей уривок повністю: «В прошедшем семнадцатом столетии сие древнее укрепление еще новое получило уменьшение. За Черниговского полковника Василия Кашпоровича Дунина-Борковского проведен новый вал с бастионами от речки Стрижня к западу, мимо урочища Могилок и Архиерейского дома и, не доходя до последнего вала на несколько сажен, где вниз на Подол идет дорога, поворачивается влево к югу, оставив теперешнюю церковь Екатерины вне себя вправо, и примыкается к прежнему же древнему валу, где нынешний замок стоит. Сим новым отделением города произошла нынешняя крепость. Она строена по указанию седневского сотника Мандрыки прозываемого за помянутого полковника Дунина-Борковского».
Війна з Османською імперією, що розпочалася у 1735 р., спонукала Військову колегію видати наказ про першочергові заходи щодо ремонту фортець на території Гетьманщини. Тож у період між 1728 та 1736 рр. чернігівська фортеця зазнала масштабної реконструкції. Імовірно, що більша частина робіт була виконана під керівництвом інженера А. де Бриньї.
У 1750 р. на території чернігівської фортеці сталася велика пожежа, яка знищила майже всі будівлі та пошкодила оборонні споруди. Однак фортеця була відбудована та продовжувала функціонувати ще 49 років.
Наприкінці ХVІІІ ст. Чернігів остаточно опинився глибоко в тилу Російської імперії, кордони якої відсунулися далеко на південь та захід і у його укріпленнях відпала потреба взагалі. У 1799 р. чернігівську фортецю було ліквідовано, а між 1800 та 1803 рр. укріплення були скопані та розсунуті, а на їх місці розбили бульвар.