Єлецький монастир – один із найдавніших в Україні. Заснований 1060 року на одному зі схилів Болдиних гір князем Святославом Ярославовичем на місці дивовижного знамення – за легендою на одній з ялин помітили ікону Божої Матері. Це обумовило його назву.

Цікаво, що на монастирському подвір’ї знімали перший радянський фільм жахів “Вій”. Навіть головну церкву спочатку почали будувати тут, але потім передумали й відправилися до Седнева. Проте, під час зйомок монастир, власне, не був святинею. Радянська влада перенесла сюди свої організації: товариство “Динамо”, аптечні склади, бібліотеку і навіть гуртожиток артистів філармонії. Лише на початку 90-х років XX століття до монастиря повернулося релігійне чернече життя.

Сьогодні тут – жіночий Свято-Успенський Єлецький монастир, до складу якого входять: Успенський собор, дзвінниця, келія, Петропавлівська церква та камінна огорожа. На його території до наших днів зберігається єдина дерев’яна будівля козацького часу – будинок Феодосія Углицького – кінця ХVІІ ст.

Святиня зберігає пам’ять не про одну постать з історії міста. Тут свого часу поховали князя Всеволода Святославовича, а також того самого Василя Дуніна-Борковського, що більш відомий містянам як уславлений “чернігівський вампір”.

Легенда говорить, що після смерті чоловік став кататися на чорній примарній кареті над містом, лякаючи всю околицю. Коли нажахані люди взялися розкопувати його поховання, то виявили, що Борковський лежить у труні, мов живий, та ще й курить люльку. Що сталося далі, ви обов’язково дізнаєтеся відвідавши Місто Легенд.

У другій половині ХІ ст. на Єлецькій горі виник один із найдавніших монастирів Давньоруської держави, заснований князем Святославом Ярославичем. Архітектурний ансамбль монастиря формувався протягом ХІІ–ХVIII cт., окрасою якого став Успенський собор ХІІ ст. Історія монастиря за давньоруського часу майже не відома. Як свідчать результати археологічних досліджень, життя тут майже не переривалося після монгольського погрому міста ХІІІ ст. Також монастир існував і в ХVI cт. На початку ХVII cт. обитель була передана Уніатській церкві, зокрема архімандритом тут був Костянтин  Транквіліон-Ставровецький, відомий культурний і державний діяч.

За часів Гетьманщини, монастир став значущим осередком відродження української культури. Зокрема тут жили і працювали такі церковні діячі, як: Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Феодосій Чернігівський, Дмитро Туптало та ін. У 1786 р. монастирські землі було секуляризовано. У 1921 р. монастир було закрито радянською владою. Під час Другої світової війни монастир втратив частину споруд. Відомо, що з 1944 до 1964 рр. у монастирських приміщеннях розміщувалася Чернігівська обласна філармонія. У 1992 р. монастир відродив свою діяльність, на території монастиря з’явилася діюча жіноча обитель.