Пантелеймон Куліш

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж Чернігівської губернії у сім’ї заможного козака.  Навчався у Новгород-Сіверській гімназії, де у нього пробудився інтерес до народної творчості. Молодий гімназист почав збирати народні пісні та писати власні твори.

Важливою сторінкою в житті П. Куліша було довголітнє знайомство та дружба з Т. Шевченком. Їх єднала любов до України, народу, мови,її минулого. На початку 1847 р. у Варшаві його заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві і відправлено в Тулу. Йому заборонено писати та служити в системі освіти. Після заслання Куліш розгортає активну громадську діяльність, багато пише, засновує власну друкарню. 1857 р. виходить друком роман «Чорна рада» та «Граматика» – в якій був розроблений Кулішем правопис української мови, яким користувалися до 1917 р., а згодом він частково ліг в основу сучасного правопису.

На початку квітня 1883 р. повернувся до Мотронівки, де, усамітнившися з дружиною, зосередився на літературній, перекладацькій та історико-дослідницькій праці. До кінця життя творчо працював, друкував нові твори. Багато працював над перекладами. Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона. Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета.

Помер 14 лютого 1897 р. в Мотронівці (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області). Там його й поховано. Турботу про спадщину чоловіка взяла на себе дружина Олександра Білозерська, яка писала під псевдонімом  Ганна Барвінок. Саме на цьому ґрунтувався зв’язок  її з літераторами  Чернігівщини  та України. В Мотронівці  бувало не так багато  людей, але листування було дуже інтенсивним. Це пов’язано не тільки з виданням творів П. Куліша, а й увіковіченням його пам’яті, створенням музею письменника в Кунашівці у 1907 році.