Топ 12 Відомих Людей Чернігова
Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою й турецькою мовами, був активним громадським діячем. Край, у якому народився поет, не міг не вплинути на його творчість, адже Чернігівщина – один із найчарівніших куточків України з його неперевершеною природою. Своє захоплення рідним краєм П. Тичина висловив у вірші «Не бував ти у наших краях!».
Павло Тичина народився 23 січня 1891 року у селі Піски тепер Бобровицького району Чернігівської області. Батько майбутнього поета був сільським дяком та вчителем «школи грамоти». П. Тичина ще змалку виявив хист до музики, малювання та віршування. І хоча він навчався в Чернігівському духовному училищі, потім — в Чернігівській духовній семінарії, але священником не став. Його приваблювало мистецтво.
Великий вплив на поета-початківця мала зустріч з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував і саме на них він почав читати свої вірші. Коцюбинський був першим, хто помітив талант юнака. У 1912 р. вперше надрукований вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить». У 1913–1917 рр. навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту, але не закінчив його. Одночасно працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916–1917). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та восени 1914–1916 рр. Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів. Був членом Чернігівського самостійницького братства – молодіжної підпільної організації, яку очолював – Василь Еллан-Блакитний.
В 1919 р. вийшла в Києві його збірка «Сонячні кларнети». Тичина створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». 1920 року Павло Тичина подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — Капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. У 1923 році Павло Тичина переїздить до Харкова, де працює в журналі « Червоний шлях».1926 р. взяв активну участь у створенні Вільної академії пролетарської літератури на чолі з М. Г. Хвильовим . З 1929 року — дійсний член Академії наук Української РСР. В 1940-1943 рр. Тичина очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943-1948 роках — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — Павло Тичина — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей ВР УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав.
